The defendant, a boy under the age of 18 (juvenile: 16-18 years), committed lewd acts against a girl under the age of 14 (minor). The first-instance court imposed a punishment of five years imprisonment (Part 2 of Article 156 of the Criminal Code of Ukraine - Criminal Code). However, the court of first instance released the defendant from serving a sentence and instead imposed a probationary period of two years (Articles 75, 104 of the Criminal Code). The Court of Appeal left the decision unchanged. The victim's representative demanded a review of the case due to the mildness of the punishment, failure to take into account the gravity of the crime, and aggravating circumstances. The Supreme Court noted that a person who has committed a crime must be given a punishment that is necessary and sufficient for his correction and prevention of new crimes (Articles 50, 65 of the Criminal Code). The sentence must be based on the principles of proportionality and individualization, the type and size of the punishment should correspond to the nature of the crime, its dangerousness, and the identity of the perpetrator. When choosing a coercive measure (enforcement), the mitigating circumstances (sincere remorse and the commission of the crime by a minor) and aggravating circumstances (not established during the trial) are essential considerations. An individual analysis of the situation showed a low risk of committing a repeated criminal offense. The Supreme Court found that the defendant presented a low risk for re-offending because the defendant was a child under 18 who, according to psychological analysis, was capable of re-education, moreover it was the first offense he committed, and he sincerely repented. Thus, the Supreme Court rejected the victim’s petition to increase the sentence. This case is important because it shows the principle of proportionality and efficiency of punishment, and emphasizes the importance of preventing unreasonably heavier punishment.
Особа, що не досягла 18 років, (неповнолітня: 16-18 років) вчинила розпусні дії щодо особи, яка не досягла 14 років (малолітньої особи). Суд першої інстанції призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років (ч.2 ст. 156 КК), але засудженого було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки (ст. 75, 104 КК). Апеляційний суд залишив рішення без змін. Представник постраждалої особи вимагав перегляду справи через м’якість покарання, неврахування тяжкості злочину та обтяжуючих обставин. Верховний суд зазначив, що особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів (ст. 50, 65 КК ); виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують (щире каяття та вчинення злочину неповнолітнім) та обтяжують (в ході судового розгляду не встановлено). Індивідуальний аналіз ситуації показав, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення низький, а тому перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства цілком можливе, тому вимоги представника постраждалої особи не були задоволені. Ця справа є важливою, бо показує дію принципу пропорційності покарання злочину і недопущення необґрунтовано більш тяжкого покарання.
- Topics
Year
External URL
- Type