The appellant was convicted of committing systematic physical and psychological violence against his ex-wife. The eyewitnesses to their fights were minor children. Despite the seriousness of the alleged crime, the first-instance court sentenced the appellant to a three-year restriction of liberty, which means holding a person in an open penal institution (“correctional center”) without isolation from society but under supervision and with compulsory engagement in socially useful paid work under a fixed-term labour contract for a term of one to five years. All convicts have the right to wear civilian clothes, have portable personal computers, money, mobile phones. Convicts may be allowed short trips outside the correctional center in the circumstances provided for by law, for example if they need to visit a medical institution. However, the court also discharged him from punishment on probation, meaning that the appellant did not serve the sentence of restriction of liberty, but he had to fulfill other court-imposed obligations during the probationary period. The Court of Appeal overturned the lower court and sentenced the appellant to five months of arrest, which means detention for one to six months with unpaid work on improvements or services to the detention facility. The appellant filed the cassation appeal to the Supreme Court, arguing that the punishment of arrest was not fair. The Supreme Court left the judgment of the Court of Appeal unchanged, noting that the courts should design domestic violence sentences to correct the convicted person and prevent them from committing new crimes. However, the first-instance court did not provide any reasons explaining how correcting the appellant would be possible without a custodial sentence, nor how to take into account that the defendant’s repeated acts of domestic violence. This case is important because it demonstrates how Ukrainian courts can impose minimal punishment for domestic violence, which sends the message that it is not a serious violent crime.
Скаржник був засуджений за вчинення систематичного фізичного та психологічного насильства щодо своєї колишньої дружини. Очевидцями їх конфліктів були неповнолітні діти. Незважаючи на тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачувався чоловік, суд першої інстанції засудив скаржника до трьох років обмеження волі, що полягає у триманні особи в кримінально-виконавчій установі відкритого типу ("виправному центрі") без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором на строк від одного до п'яти років. Усі засуджені мають право носити цивільний одяг, мати портативні персональні комп’ютери, гроші, мобільні телефони. Засудженим можуть бути дозволені короткострокові виїзди за межі виправного центру у випадках, передбачених законом, наприклад, у разі необхідності відвідування лікувального закладу. Однак, суд також звільнив його від покарання з випробуванням, тобто скаржник не відбував покарання у вигляді обмеження волі, але він повинен був виконувати інші покладені судом обов'язки протягом іспитового терміну. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та засудив скаржника до п’яти місяців арешту, що полягає у триманні особи під вартою від одного до шести місяців із залученням до виконання неоплачуваної роботи з благоустрою арештних домів або поліпшення житлово-побутових умов засуджених. Скаржник подав касаційну скаргу до Верховного Суду, вважаючи несправедливим покарання у вигляді арешту. Верховний Суд залишив рішення апеляційного суду без змін, зазначивши, що суди мають призначати вироки за домашнє насильство, аби виправити засуджених і попередити вчинення ними нових злочинів. Однак суд першої інстанції не навів жодних мотивів, які б пояснювали, яким чином можливе виправлення скаржника без призначення покарання, що пов’язане із позбавленням волі, а також не врахував те, що обвинувачений неодноразово вчиняв насильство в сім’ї. Цей випадок важливий, оскільки він демонструє, як українські суди можуть призначають мінімальне покарання за домашнє насильство, що дає зрозуміти, що це не є серйозний насильницький злочин.
Year
External URL
- Type