Women and Justice: Keywords

Legislation

Кодекс законів про працю України № 322-VIII 1971, статті 63, 176-177: заборона надурочних робіт для жінок, а також пільги вагітним і жінкам, які мають дітей (Labor Code, arts. 63, 176-177: overtime work rules for pregnant women, women with young children) (1971)

Abortion and reproductive health rights, Employment discrimination, Gender discrimination

Article 63 of the Code of Labor Laws prohibits overtime work for pregnant women and women with children under the age of three. This rule is meant to protect women, but at the same time it makes them vulnerable to discrimination. The direct application of this rule violates women's right to freely choose their work, restricts women's access to jobs for which additional payment is provided (for example, under the hourly payment system, overtime work is paid at doubled hourly rate), and can also inhibit women’s career and professional growth. In addition, such a prohibition leads to the unofficial, unsanctioned employment of women in such types of work, which leads to women lacking legal protection and adequate wages. Articles 176-177 determine that women are not allowed to work on nights or weekends. These articles also prohibit employers from sending pregnant women and women with children under three on business trips. Women with children aged three to fourteen, or children with disabilities cannot work overtime, and they cannot be sent on business trips without their consent. These rules also apply to men with children, but only if they are raising them without a mother permanently or long-term (for example, the mother is receiving long-term medical care). This approach discriminates against both men and women, and further reinforces stereotypes that child care is exclusively a woman's duty. For violations of these prohibitions, the Code of Labor Laws provides for fining the employer the amount of the minimum wage for each such violation (currently 6,700 hryvnias).

Статтею 63 Кодексу законів про працю забороняється надурочна робота вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Це правило покликане захистити жінок, але водночас воно робить їх уразливими до дискримінації. Пряме застосування цієї норми порушує право жінок на вільний вибір роботи, обмежує доступ жінок до робіт, за які передбачена додаткова оплата праці (наприклад, за погодинної системи оплати праці понаднормова праця оплачується у подвійному розмірі годинної ставки), а також може перешкоджати. кар'єрному і професійному росту жінки. Крім того, така заборона призводить до неофіційного незаконного працевлаштування жінок на такі види робіт, що призводить до того, що жінки не мають правового захисту та належної оплати праці. Статті 176-177 визначають, що жінки не можуть працювати у нічний час та у вихідні дні. Ці статті також забороняють роботодавцям направляти у відрядження вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть працювати понаднормово, а також направлятися у відрядження без їх згоди. Ці правила поширюються і на чоловіків, які мають дітей, але тільки в тому випадку, якщо вони виховують їх постійно або тривалий час без матері (наприклад, мати перебуває на тривалому лікуванні). Такий підхід дискримінує як чоловіків, так і жінок і ще більше зміцнює стереотипи про те, що догляд за дітьми є виключно жіночим обов’язком. За порушення цих заборон Кодексом законів про працю передбачено накладення штрафу на роботодавця в розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення (зараз це 6700 гривень).

Кодекс законів про працю України № 322-VIII 1971, статті 56, 60(1)-60(2): неповний робочий день та дистанційна робота жінок (Labor Code, arts. 56, 60(1)-60(2): part-time and remote work for women) (1971)

Abortion and reproductive health rights, Employment discrimination, Gender discrimination

Article 56 of the Labor Code stipulates the employer's obligation to set part-time working hours for certain categories of employees, including (i) pregnant women; (ii) women with children under the age of 14 and/or a child with a disability; (iii) women caring for a sick family member. The scope of their labor rights is not limited; such women still have the right to a full-time vacation and social benefits. For part-time work days, a person is paid in proportion to the time worked. Article 60-1 provides for the right of pregnant women and women with children to choose to work from home. At the same time, a woman can work from home only if: (i) it is possible, taking into account the nature of the work they performed and (ii) employer has the appropriate resources and means to do so.

Стаття 56 Кодексу законів про працю України передбачає обов’язок роботодавця встановлювати неповний робочий час для окремих категорій працівників, у тому числі (I) для вагітних жінок; (II) жінок, які мають дітей віком до 14 років та/або дитину з інвалідністю; (III) жінок, які доглядають за хворим членом сім'ї. Обсяг їх трудових прав не обмежений; такі жінки зберігають право на повну відпустку та соціальні виплати. За неповний робочий день робота особа оплачується пропорційно відпрацьованому часу. Стаття 601 передбачає право вагітних жінок і жінок, які мають дітей, вибирати роботу вдома. Водночас жінка може працювати вдома, лише якщо: (I) це можливо з урахуванням характеру виконуваної роботи та (II) роботодавець має для цього відповідні ресурси та засоби.

Сімейний кодекс України №2947-III 2002, Статті 49, 50, 123, 136: право на материнство, право на батьківство та використання репродуктивних технологій (Family Code of Ukraine, arts. 49, 50, 123, 126: right to maternity, paternity, reproductive technology) (2002)

Abortion and reproductive health rights, Divorce and dissolution of marriage

Articles 49, 50 of the Family Code of Ukraine refer the right to maternity and the right to parentage to the personal non-property rights of spouses. The term “maternity” means women’s legally guaranteed right to reproductive opportunity on (i.e., to give birth to children, raise them). The core of this personal non-property right is the wife's authority to decide whether or not to have a child. In addition, these articles establish that a woman's reluctance to have a child or her inability to conceive a child can be grounds for the dissolution of marriage. The same consequences entail if a man's refuses to, or his cannot, have a child. Such rules of the family legislation on the reason for the dissolution of marriage due to the wife's or husband's unwillingness or inability to have children restrict the freedom of behavior of women and men in marriage and violate the right to reproductive freedom. Article 123 establishes that if a married couple produce an embryo that is carried by a surrogate, then, the spouses are deemed the parents of the child. Similarly, the spouses are recognized as the parents when the wife gives birth to a child via implantation of an embryo that is not biologically hers. Article 136 of the Family Code of Ukraine allows a person legally registered as a child’s father to contest that registration, and thus his legal responsibilities as a parent to that child, if he believes or knows that he is not the child’s biological father. An analysis of court practice indicates that, as evidence of the lack of a parent-child relationship, the court accepts testimony of witnesses and results of forensic genetic examination.

Статтями 49, 50 Сімейного кодексу України право на материнство та право на батьківство віднесено до особистих немайнових прав подружжя. Термін "материнство" означає гарантоване законом право жінки на репродуктивну можливість (тобто народжувати дітей, виховувати їх). Ядром цього особистого немайнового права є правомочності дружини вирішувати питання про народження чи ненародження дитини. Крім цього, ці статті встановлюють, що підставою для розірвання шлюбу може бути небажання жінки мати дитину або її нездатність зачати дитину. Такі ж наслідки виникають, якщо чоловік відмовляється або не може мати дитину. Такі норми сімейного законодавства про підстави розірвання шлюбу через небажання чи нездатність дружини чи чоловіка мати дітей обмежують свободу поведінки жінки та чоловіка у шлюбі та порушують право на репродуктивну свободу. Статтею 123 встановлено, що, якщо у подружжя зароджується ембріон, виношуваний сурогатною матір'ю, то батьками дитини визнається подружжя. Так само, подружжя визнається батьками, коли дружина народжує дитину, шляхом перенесення в її організм ембріона, який їй біологічно не належить. Стаття 136 Сімейного кодексу України дозволяє особі, яка в установленому законом порядку записана батьком дитини, оскаржити таку реєстрацію, а отже, і свої обов’язки як батька щодо цієї дитини, якщо вона вважає або знає, що не є біологічним батьком дитини. Аналіз судової практики вказує на те, що як доказ відсутності зв’язку між батьком та дитиною суд приймає показання свідків та результати судово-генетичної експертизи.

Наказ Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Порядку надання комплексної медичної допомоги вагітній жінці під час небажаної вагітності, форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення" № 423 2013 (Pregnancy care) (2013)

Abortion and reproductive health rights

The Procedure establishes a list of measures and services for the prevention of an unintended pregnancy, abortion procedures, and the prevention of post-operative complications. In Ukraine, artificial termination of pregnancy is permissible at the woman's request up to 12 weeks. From 12-22 weeks, pregnancy can be terminated only under a number of conditions specified in the legislation, for example, if the pregnancy occurred as a result of rape or, the woman became disabled during pregnancy. For a violation of these rules, the doctor may be held criminally liable for illegal abortion (Article 134 of the Criminal Code of Ukraine). Currently, there are certain problems in the regulation of abortions of minor girls in Ukraine. In particular, the Procedure states that a girl who has reached the age of 14 can independently apply to a hospital to provide her with an abortion, without consent of her parents. However, this rule creates a conflict in Ukraine’s abortion laws because: (i) the Civil Code of Ukraine provides the right of the child's legal representatives to information about the child's state of health; (ii) other legislative acts of Ukraine determine that the patient's informed consent is valid after receiving full information about his health, and such information can be obtained only from the age of 18. Under these rules, the abortion of a minor girl without consent and informing her parents is considered illegal. Based on the analysis of these rules, it can be concluded that Ukraine belongs to the category of states where abortions are allowed at the request of a woman (according to the principle 'my body is my own'). This means that in order to access an abortion service, a woman only has to go to the appropriate health care facility. However, there are certain conditions when such a service is permissible.

Порядок встановлює перелік заходів і послуг із запобігання небажаній вагітності, процедур переривання вагітності та запобігання післяопераційних ускладнень. В Україні дозволено штучне переривання вагітності за бажанням жінки до 12 тижнів. Після 12 до 22 тижнів вагітність може бути перервана лише за наявності певних умов, визначених законодавством, наприклад, якщо вагітність настала внаслідок зґвалтування або жінка під час вагітності стала інвалідом. За порушення цих правил лікар може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за незаконне проведення аборту (ст. 134 Кримінального кодексу України). Наразі в Україні існують певні проблеми щодо регулювання абортів неповнолітніх дівчат. Зокрема, у Порядку зазначено, що дівчина, яка досягла 14 років, може самостійно звернутися до лікарні для проведення їй аборту без згоди батьків. Однак ця норма створює суперечності в законодавстві України про аборти, оскільки: (I) Цивільний кодекс України передбачає право законних представників дитини на інформацію про стан здоров’я дитини; (II) іншими законодавчими актами України визначено, що інформована згода пацієнта є правомірною після отримання повної інформації про стан його здоров’я, і така інформація може бути отримана лише з 18 років. Згідно з цими правилами аборт неповнолітньої дівчини без згоди та повідомлення її батьків вважається незаконним. Виходячи з аналізу цих норм, можна зробити висновок, що Україна належить до категорії держав, де дозволені аборти за бажанням жінки (за принципом "моє тіло — моє"). Це означає, що для того, щоб отримати послугу аборту, жінці достатньо звернутися до відповідного медичного закладу. Однак є певні умови, коли така послуга дозволена.